Закарпатський обласний центр зайнятості спільно з Комунальним закладом «Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва» Закарпатської обласної ради організували і провели в школах області конкурс творів-роздумів «Мій вибір – моє майбутнє».
Завдання конкурсу - виявити і підтримати обдаровану учнівську молодь, створити сприятливі умов для реалізації її творчого потенціалу, виховувати патріотизм і мати бажання працювати на благо України.
У конкурсі прийняли участь 197 учнів 9-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів Закарпатської області.
За підсумками конкурсу визначені призери:
Перше місце отримали Максим Данільцев - учень 9 кл Великолучівської ЗОШ, Мукачівського району та Роман Дранчак - учень 10 кл Костринської ЗОШ Великоберезнянського району. Вони мріють бути героями-рятівниками. Друге місце отримали: учень 11 класу Рахівської ЗОШ № 3 Віталій Павлючок та учениця 9 кл Рахівської ЗОШ №2 Тетяна Романюк за опис омріяної професії – вчителя.
Третє місце розділили між собою учениця 11 класу Берегівської гімназії Тетяна Буркало, яка мріє стати дизайнером, учениця 10 кл Син.Полянської ЗОШ Міжгірського району Юлія Ковач, яка буде вчитися на психолога, учениця 10 кл В.Лазівської ЗОШ Ужгородського району Марія Король за опис професії перукаря, учениця 10 кл НВК «Гармонія м. Ужгорода Ніколь Лийнарт, яка мріє стати перекладачем.
Відрадно, що діти змогли розповісти нам про свої мрії, ідеї та майбутню професію. Ми бажаємо їм успіхів у навчанні та реалізації своїх задумів.
Була відмічена за нестандартний оригінальний підхід до написання твору «Стежка до мрії» Алексія Зелінська, учениця 11 класу Ужгородської ЗОС школи-інтернату з поглибленим вивченням окремих предметів мріє про професію фотографа.
Пропонуємо ознайомитись з роботами переможців:
Ось і в моєму житті настав момент, коли доводиться вирішувати, де продовжити освіту. Професій багато, однак обрати ту, яка стане справою всього життя, складно. Потрібно не просто отримати спеціальність, потрібно вибрати свій життєвий шлях. Я вирішив, що стану рятувальником, як і мій тато.
Професія рятувальника вважається однією з найбільш відповідальних і небезпечних професій у світі. Багато хлопців хотіли б стати рятувальниками як і я. І після школи планую вступити до навчального закладу МНС.
Рятувальник — це розумна, сильна, мужня і працьовита людина. Рятувальники працюють у будь-який час доби, в будь-які погодні умови. Ні дощ, ні сніг, ні град, ні вітер не лякають цих сильних людей. Вони жертвують своїм здоров'ям, а часто і життям, щоб допомогти нужденним в них людям. Звичайними людьми рятувальників назвати важко. Саме вони можуть запобігти смерті людини, позбавити її від неминучої загибелі в будь-якій надзвичайній ситуації, вчасно прийти на допомогу.
Професію рятувальника можна поставити в один ряд з такими благородними професіями, як лікар, вчитель чи бібліотекар. Люди, що володіють цим ремеслом, ризикують своїми життями заради порятунку інших, проявляючи героїзм, сміливість і мужність, і тільки за це ними вже можна захоплюватися. На плечі рятувальників лягає величезна відповідальність за нас, за людей, які часто стають жертвами власної безпечності і халатності. Професія рятувальника не просто важлива, вона необхідна в нашому житті.
Ризикуючи своїм життям заради людей, які потрапили в біду, рятувальники недостатньо часу бувають вдома, зі своїми сім'ями і дітьми, як це часто буває в нашій родині. Але рятувати і захищати інших — це покликання цих людей. Такі і йдуть працювати в службу порятунку, щоб щодня дивитися небезпеці в очі. І я надзвичайно пишаюся своїм татом, хоча кожну годину, кожну хвилину ми разом з мамою і братиком переживаємо і дуже хвилюємось.
Я надзвичайно захоплююся такими людьми. У наше століття, коли матеріальні цінності стали важливіше духовних складових, коли в суспільстві дуже гостро стоять проблеми взаємин людини з людиною на основі любові, злагоди, добра, рятувальник простягає руку допомоги. Не розмір заробітної плати, а милосердя приводить шляхетних людей в МНС.
Пожежа, повінь, землетрус, ДТП. Вони завжди поруч, готові прийти на допомогу: шукають зниклих людей в горах або лісі, рятують віднесених у море рибалок, гасять палаючий ліс. Це люди , які постійно віддають частинку себе іншим.
Якщо поруч з нами такі люди, ми можемо бути впевнені, що у разі біди нам на допомогу обов'язково прийдуть мужні, сильні рятувальники!
Не секрет, що зараз багато хто із моїх друзів поклоняються іноземним кумирам, які хвацько рятують світ в іноземних фільмах, не замислюючись про те, що зовсім поруч є більш гідні особистості для наслідування. Кожен із рятувальників є насправді герой, хоча найчастіше вони в цьому не зізнаються.
Для того, щоб стати хорошим рятувальником, необхідно мати міцне здоров’я, бути готовим працювати в складних умовах і робити все, щоб допомогти людям, що потрапили в біду. Тому я намагаюся по мірі можливості розвинути в собі професійно важливі якості професії: дисциплінованість, організованість, відповідальність, пунктуальність, рішучість, почуття обов’язку.
На завершення мені хочеться процитувати слова заслуженого рятувальника: «Головна якість рятувальника — це свідомість, розумність, розуміння того, що від твоїх дій залежить життя людини. Найважливіше в нашій професії — не погіршити ситуацію. Рятувальник не має права допустити ситуацію, в якій доведеться допомагати вже йому. Саме тому він повинен володіти спеціальними навичками, знаннями, бути освіченим, ну і, звичайно, фізично здоровим».
Вважаю, що ця професія не втрачає і ніколи не втратить свого престижу в усі часи. Вона, як і служба в армії, перетворює звичайних юнаків у справжніх чоловіків, здатних протистояти будь-якій стихії.
Дранчак Роман
У сучасному світі так багато професій, які можуть зробити наше життя цікавим та насиченим. Як же зорієнтуватися серед цієї кількості? Як знайти серед тисяч ту єдину, яка стане справою всього життя, буде приносити користь людям, країні, дасть змогу відчути себе потрібним, повноцінним і задоволеним своєю працею. Мало кому вдається це зробити, бо багато є невпевнених у собі, необізнаних та й,здається, кожен чекає якогось дива, котре принесе достаток і щастя. Тому треба бути сміливим, свідомо обирати правильний шлях, не розчаруватися у майбутньому, не помилитися у виборі своєї «дороги-успіху», на якій ми будемо сіячами добра та миру. Я вважаю, що однією з таких професій є вчитель.
Школа – це другий дім для учнів. Саме тут навчаємось робити життя кращим як собі, так і іншим. Це світ, де багато знань, обов’язків і просто хороших людей. Тут ми стаємо особистостями, відповідальними громадянами та,зрештою,творцями свого майбутнього. Ще з дитинства уявляла себе добрим наставником, котрий пояснює дітям не тільки правила зі свого предмета, а й вчить їх бути мудрими та самодостатніми людьми. Можливо, зараз ця професія є менш популярною, престижною, мало хто прагне її осягнути. Одні кажуть, що вчителем бути легко, інші ж – навпаки… Але життя таке, яким ми його сприймаємо чи то створюємо. Учитель має бути справедливим та творчим, енергійним і розумним. Педагогом бути це розкіш, яка реалізується в постійному спілкуванні та навчанні підростаючого покоління.
Уявіть собі, вчителі виховують цілу країну, бо ким ти б не став, твій шлях починається зі школи, де дають те, що залишається з тобою назавжди – знання та вміння вчитися. Вчитель спонукає учнів фантазувати, міркувати, любити рідний край. Це той, від кого залежить майбутнє країни. Завдання не з легких, та перемагають найкращі. Я хочу стати однією з тих, хто матиме гордість за своїх вихованців, впливатиме на формування відповідальної особистості, даруватиме тепло і знання. Ця відповідальна професія вимагає розуму і терпіння.
Отже, вчитель – це мандрівний філософ, котрий просто навчає і нічого не вимагає навзаєм. Треба докласти чимало зусиль, щоб бути хорошим просвітником на ниві сучасної освіти. Кожна людина може помилятися, але правильний вибір залежить тільки від нас, від нашого власного характеру. Я радію з того, що вже знаю, ким я стану в майбутньому.
Романюк Тетяна
Вибір…
Звичайне українське слово, але який глибокий зміст містить у собі.
Кожного дня, ми зіштовхуємося з вибором у буденних справах (вибираємо, що одягти, що з’їсти, яку музику слухати), а також важливих, тих, що є вирішальними у нашому житті (вибір друзів, коханої людини, професії).
Я прийшов до школи, почалося навчання, і переді мною постав вибір – долати труднощі, рухатися вперед, здобувати знання, пізнавати світ, чи опустити руки і поповнити «лави» тих, хто з легкістю відмовляється від усього після першої невдачі. Вибір був очевидним – рух вперед та самовдосконалення. «Відмінник», «зразковий учень», «молодець» – ці слова тішили моїх батьків, мотивували мене радувати їх ще більше.
Рік за роком, непомітно завершилось навчання в основній школі, як результат – свідоцтво з відзнакою. Наступний етап – старша школа і знову вибір, безліч питань. Ким я хочу бути? Ким я можу стати? Де я буду потрібним? Яку я можу принести користь? Яку професію обрати? Як не помилитися? Що буде, якщо помилюся? Кожне з них чекає на відповідь. Я зрозумів головне: помилятися не варто, бо втратиш найцінніше – час.
На одній із годин спілкування класний керівник розказала нам про формулу вибору професії: «хочу + можу + треба = моя професія».
Отже, що я хочу? У дев’ятому класі пощастило познайомитися з творчістю мудрого українця – Григорія Сковороди. Найбільше закарбувалася в пам'яті байка «Бджола та Шершень». Філософ устами Бджоли-трудівниці доніс до нас важливу істину: коли кожен буде займатися своєю «сродною» працею, саме суспільство стане кращим, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням. Одним питанням стало менше. Потрібно займатися справою, яка до душі.
Наступне, що я можу? Цікава професія юриста – допомагати скривдженим, встановлювати справедливість, але і відповідальність велика, якщо не знайду потрібних доказів, якщо суперник трапиться нечесний, то як бути? Потрібна професія лікаря – допомагати людям, рятувати життя, але чи готовий я до самопожертви, чи зможу прийти на допомогу вдень і вночі, чи вистачить мені мужності.
Третій важливий пункту у виборі професії є «треба». На мою думку, кожна професія є потрібною. Правда є одне «але». Я після навчання хочу працювати в рідному місті, розвивати його. Чи потрібною буде тут професія шахтаря, інженера кораблебудування, мабуть, ні.
Так міркував я про кожну професію. Щодня ходив до школи і зрозумів: хто для мене є зразком, на кого хочеться рівнятися, яка професія мені подобається і в той же час є потрібною – це професія вчителя.
Учитель є наставником, він повинен знайти підхід до усіх, зацікавити їх у своєму предметові, показати його важливість та корисність у житті учнів. При цьому він має з повагою ставитися до індивідуальності учня, не принижувати його, навіть ставлячи двійку. Такого вчителя обов’язково люблять учні, уважно слухають та з інтересом виконують завдання. Він повинен мати хороші знання не тільки з свого предмету, а й мати широкий кругозір. Мені з учителями пощастило, і сподіваюся, що у майбутньому, коли звання вчителя носитиму я, пощастить моїм учням зі мною.
Отже, свою формулу я вирішив, ціль визначена, а далі тільки вперед, усе в моїх руках.
Павлючок Віталій